Печать

Сприйняття корупції як однієї із основних загроз стабільному функціонуванню держави, істотної перепони на шляху її розвитку є загальновизнаним та найбільш поширеним в сучасному суспільстві.

Одним із міжнародних стандартів антикорупційної політики, який на сьогодні реалізовується в багатьох державах, є захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції.

Насамперед, таке правило закріплене у Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції (ратифікованій Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V) – базовому міжнародно-правовому акті у сфері антикорупційної діяльності. Так, статтею 33 вказаної Конвенції передбачено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов'язані зі злочинами, передбаченими цією Конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження.

Положення щодо необхідності захисту таких осіб також міститься в Кримінальній конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, ратифікованій Законом України від 18 жовтня 2006 року № 252-V. Так, згідно із статтею 22 Конвенції, кожна Сторона вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення ефективного й належного захисту тих, хто повідомляє про кримінальні злочини, визначені у статтях 2-14 (передбачені Конвенцією корупційні злочини), або в інший спосіб співробітничає із органами слідства та кримінального переслідування, а також свідків, які дають показання стосовно цих злочинів.

Крім цього, подібна вимога передбачена й статтею 9 Цивільної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, ратифікованої Законом України від 16 березня 2005 року № 2476-ІV. Відповідно до цієї норми, кожна Сторона передбачає у своєму внутрішньому законодавстві належний захист проти будь-якої необґрунтованої санкції щодо працівників, які мають достатні підстави підозрювати корупцію, та які добросовісно доповідають про свої підозри відповідальним особам або компетентним органам.

Враховуючи зазначене, у багатьох державах світу вже протягом тривалого часу і небезуспішно функціонують системи захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції.

Захисту осіб, які повідомляють про правопорушення, присвячена Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1729 від 29 квітня 2010 року, яка визначає основні принципи, що мають бути відображені в законодавстві країн-членів.

Серед вказаних принципів, зокрема, зазначається про розширення кола правопорушень, інформування про які передбачатиме захист; застосування такої практики як в публічному (зокрема, у збройних силах та спецслужбах), так і в приватному секторах; встановлення правил захисту вказаних осіб в трудовому, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, а також законодавстві, яке регулює діяльність засобів масової інформації.

Резолюція закликає країни-учасниці забезпечувати безпеку осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції шляхом:

проведення належних внутрішніх розслідувань;

обмеження інформації про вказаних осіб за їх згодою;

здійснення захисту осіб від незаконного звільнення, інших покарань та дискримінаційного ставлення;

поширення заходів захисту на «зовнішніх інформаторів», в тому числі й тих, які повідомляють про правопорушення через засоби масової інформації.

Україна не перебуває осторонь процесів актуалізації свого антикорупційного законодавства. Сьогодні в нашій державі відбувається реформування системи запобігання та протидії корупції, в першу чергу, спрямоване на приведення законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, поширення кращих світових практик мінімізації корупційних проявів.

Запровадження захисту від негативних наслідків осіб, які добросовісно інформують про факти корупції, є однією з рекомендацій Групи держав Ради Європи проти корупції (Україна приєдналась до цієї організації з 1 січня 2006 року), наданих за результатами спільних першого та другого раундів оцінювання стану запобігання та протидії корупції в Україні.

Держава, відповідно Закону України «Про запобігання корупції» забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, житло, здоров'я та майно осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, а також близьких їм осіб.

Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Крім того, вказаним Законом передбачена заборона звільнення чи примушення до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи піддання особи з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Зазначені новели законодавства дозволяють докорінно змінити вже усталену в нашій державі практику латентних корупційних правопорушень, в яких обидві сторони є порушниками закону, а потерпілими є держава та суспільство. Успішний процес подолання корупції може бути здійснений лише внаслідок дієвої співпраці держави та громадян, на активізацію якої спрямований новий антикорупційний закон.